Image

КОД 95

Безпека на дорогах – одна із серйозних проблем як національного, так і міжнародного характеру, що вимагає вироблення спільної стратегії і спільних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Смертність і травматизм внаслідок дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП) є не тільки серйозною проблемою глобальної охорони здоров’я людей, а й чинником, що різко і негативно впливає на соціально-економічний прогрес і досягнення країнами поставлених цілей розвитку.

Дані, представлені в доповідях Всесвітньої організації охорони здоров’я, невтішні. Дорожньо-транспортні травми займають восьме місце в списку основних причин смертності людей в світі і є головною причиною смерті молодих людей у віці від 15 до 29 років та однією з трьох основних причин смерті осіб віком від 5 до 44 років. Щорічно на дорогах світу гине понад 1,2 млн осіб, а несмертельні травми отримують до 50 млн осіб.

Згідно з експертними оцінками, глобальні втрати в результаті дорожньо-транспортного травматизму складають в цілому 518 млрд доларів США, а відповідні витрати урядів світових країн – від 1% до 2% від валового внутрішнього продукту (далі – ВВП). Водночас країни з низьким і середнім рівнем доходу втрачають близько 3 % ВВП за наслідками ДТП.

Усвідомлення міжнародним співтовариством серйозності проблеми дорожньої безпеки дало потужний поштовх активним діям урядів за підтримки Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), міжнародних організацій, Світового банку, регіональних банків розвитку та інших фінансових організацій на національному, регіональному та глобальному рівнях. Значним кроком вперед у розвитку глобальної взаємодії в цій галузі стало оголошення періоду з 2011 по 2020 роки Десятиліттям дій щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. У зв’язку з цим 2 березня 2010 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята резолюція № 64/255 «Підвищення безпеки дорожнього руху в усьому світі», співавторами якої стали 69 країн-членів. До реалізації вказаної Резолюції також долучилася і Україна.

Отже, безпека дорожнього руху є загальносвітовою проблемою, і на сьогодні багато країн як на національному, так і на глобальному рівнях намагаються зменшити кількість загиблих і травмованих на автомобільних дорогах. Не виключенням є і Україна, для якої як ніколи наразі є актуальним питання підвищення рівня безпеки дорожнього руху на автомобільних шляхах країни.

Крім того, з причини розформування Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України та перехідного періоду у 2015 – 2016 роках, пов’язаного зі створенням Національної поліції України, а також втрати чинності в Україні Порядку обліку ДТП, статистичні дані щодо ДТП та їх наслідків важко вважати об’єктивними та достовірними.

Незважаючи на це рівень смертності та травматизму на дорогах України залишається неприпустимо високим – загалом щороку стається більше 4 тис. смертей, дістають травми різних ступенів тяжкості більше 30 тис. осіб.

Разом з тим іноземні інвестиції в українську економіку залежать від розвитку інфраструктури та транспорту і можливості його безпечного руху, тому оскільки кількість ДТП в середньому в 3 рази більша, ніж у розвинутих країнах, без вжиття дієвих заходів можна передбачити майбутній негативний вплив указаного чинника на процес залучення іноземних інвестицій в Україну та економіку в цілому.

Транспорт як інфраструктурна галузь України має розвиватися випереджальними темпами з метою сприяння швидкому економічному і соціальному розвитку країни та її участі у міжнародному поділі праці.

Професійно-технічна освіта – одна із важливих освітніх підсистем, що є глибоко інтегрованою з виробництвом та сферою надання послуг і відіграє ключову роль у побудові конкурентоспроможної вітчизняної економіки.

Водночас професійне навчання не є метою, як такою, однак уособлює в собі інструмент здійснення політики в рамках певної адміністративної або правової структури. Його контекст обумовлює певні потреби, обмеженні і рішення.

З будь-якої організації цілеспрямованої підготовки кадрів у різних країнах світу необхідно мати уявлення про їх функціональний контекст та основні обставини. Характер організаційних структур і сфери компетенції цих служб також є вирішальними чинниками при визначенні заходів з підготовки кадрів.

Низький професіоналізм працівників веде до цілої низки негативних наслідків, які можуть призвести до досить високих матеріальних і фінансових втрат, а також до втрати суспільної довіри. Керівникам необхідно чітко розуміти, в чому полягають такі наслідки, який їх грошовий вимір, і в результаті доводити цю інформацію до відома всіх працівників.

Не виключенням є і професіоналізм та кваліфікація працівників автомобільного транспорту.

На цей час законодавчо визначені вимоги до професійного рівня водія, який допускається до надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, але повністю відсутній державний механізм такого допуску.

Це призвело до того, що на автотранспорті загального користування працюють водії, які мають тільки формальне право керування відповідним транспортним засобом, але не мають елементарних знань щодо правових особливостей надання послуг. Такий стан практично без обмеженого допуску водіїв до роботи на автобусних маршрутах і на вантажному автомобільному транспорті має вкрай негативні наслідки як щодо безпеки перевезень, так і зниження якості обслуговування і чисельним порушенням прав пасажирів і замовників послуг. Окрім того, особи, які відповідають за організацію та безпеку перевезень, охорону праці та пожежну безпеку, не мають необхідних елементарних знань щодо правових норм національного та міжнародного законодавства у цій сфері, щодо організації та безпеки транспортного процесу, управління підприємством, доступу до ринку транспортних послуг, забезпечення належного технічного стану транспортних засобів, соціально-трудових відносин, цивільного, комерційного та податкового права, охорони праці, пожежної безпеки тощо.

Такий стан речей призводить до високого рівня аварійності на комерційному автомобільному транспорті, зниження рівня якості перевезень і їхньої безпеки.

Наразі проблема полягає в тому, що в Україні відсутня належна підготовка водіїв та персоналу автомобільного транспорту і не передбачена перевірка їх професійної компетентності, як це відбувається в європейських країнах.

Необхідна спеціальна професійна підготовка керівників і спеціалістів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, яка базується на набутті необхідних знань з правового забезпечення надання послуг, зокрема знань таких предметів як: комерційне і фінансове управління підприємством; технічні стандарти і операції; безпека дорожнього руху; доступ до ринків; елементи торгового, соціального і трудового, цивільного і податкового законодавства, безпека перевезень, охорона праці та пожежна безпека, служить запорукою зменшення таких негативних наслідків як ДТП.

Такий підхід відповідає основним засадам європейського законодавства з цих питань, а практика спеціальної підготовки керівників і спеціалістів автомобільного транспорту та регулювання допуску автомобільних перевізників до ринку надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за критерієм фахової компетентності існує в багатьох країнах ЄС і майже в усіх розвинених країнах світу.

В законодавстві ЄС ці питання унормовано Регламентом (ЄС) № 1071/2009 Європейського парламенту і Ради від 21 жовтня 2009 року, що встановлює спільні правила щодо умов, яких треба дотримуватись для зайняття діяльністю оператора автомобільних перевезень, та скасовує Директиву Ради 96/26/ЄС (цей Регламент застосовується починаючи з 4 грудня 2011 року)   (далі – Регламент (ЄС) № 1071/2009).

Нормами цього акта європейського законодавства передбачено, що доказом фахової компетенції має бути свідоцтво професійної компетентності, видане органом або установою, призначеними для цієї потреби державою-членом ЄС.

Що ж стосується водіїв, то необхідна спеціальна професійна підготовка водіїв для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, яка базується на одержанні необхідних знань законодавчих та нормативно-правових документів з питань технології перевезень, статусу водія щодо його прав та обов’язків, правовідносин його з пасажирами, замовниками послуг, власниками вантажу та іншими особами, які причетні до організації транспортного процесу, також передбачена європейським законодавством.

Практика спеціальної підготовки водіїв та регулювання їх допуску до ринку з перевезення пасажирів та вантажів також існує майже у всіх розвинених країнах ЄС і світу і такий підхід відповідає основним засадам європейського законодавства з цих питань.

Зокрема, Директива 2003/59/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 липня 2003 року про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів, що вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 3820/85 і Директиви Ради 91/439/ЄЕС (далі – Директива 2003/59/ЄС), передбачає, що водії, які займаються перевезенням товарів або пасажирів, повинні мати сертифікат про професійну компетентність.

Сфера дії автотранспорту загального користування вимагає від водіїв іншої професійної підготовки, яка включає набуття знань з технології надання послуги, прав і обов’язків водія, пасажира, замовника послуги, основ фінансових розрахунків за послуги та формування тарифів, правил закріплення вантажу у кузові автомобіля і сумісність вантажів при перевезенні, основ законодавства та документообігу при здійсненні внутрішніх та міжнародних перевезень, необхідності надання першої медичної допомоги пасажирам під час різних випадків, включаючи дорожні пригоди, та низки інших питань.

Підготовка водіїв для роботи на автотранспорті загального користування є також важливим завданням соціального захисту користувачів послугами громадського автотранспорту.

Стає цілком логічне питання, якщо існують правові вимоги до професійного рівня водіїв при наданні послуг з перевезення пасажирів та вантажів, то обов’язково повинен  бути державний механізм, що гарантує допуск водія до роботи у визначеній сфері тільки за умови його відповідності цим вимогам.

Вирішення цих та ряду інших питань може здійснюватися впроваджуванням в Україні ефективної системи державного регулювання цих питань.

В першу чергу – це професійна підготовка водіїв для роботи на ринку автомобільних транспортних послуг та система підтвердження відповідності водіїв законодавчим вимогам до цього виду діяльності. Такий підхід в повній мірі відповідає практиці більшості розвинених країн Європи і забезпечує визначений нормативно рівень безпеки і якості надання таких послуг.

Автотранспорт загального користування повинен бути основою автотранспортної системи України і базуватись на високому професійному рівні організації перевезень, високому професійному рівні водіїв та забезпечення ними високого рівня транспортної культури і дисципліни на дорогах.

Варто також зазначити, що у 2014 році підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), яку Верховна Рада України ратифікувала.

Відповідно до  Угоди про асоціацію Сторони сприяють здійсненню ефективних та безпечних транспортних перевезень.

Підписавши Угоду про асоціацію Україна взяла на себе зобов’язання щодо впровадження положень низки директив та регламентів ЄС, у тому числі з питань безпеки дорожнього руху та галузі автомобільного транспорту в цілому.

Європейська інтеграція – непростий та комплексний процес який може затягнутися на роки. Тому вивчення європейського досвіду створення, впровадження, функціонування та подальшого підтримання системи сертифікації професійної компетентності працівників сфери автомобільного транспорту є вкрай важливим для сучасної України.

Угода про асоціацію є основою політики технічного співробітництва в різних галузях. Розділ Угоди про асоціацію, присвячений транспорту, передбачає співпрацю сторін, спрямовану на сприяння реструктуризації та модернізації транспортної галузі України, а також її поступове наближення до діючих норм та стандартів Європейського Союзу, що зокрема передбачає впровадження ефективних, безпечних і надійних транспортних операцій.

Вимоги щодо підготовки та підвищення кваліфікації працівників автомобільного транспорту формують частину політики ЄС з безпеки дорожнього руху. Водночас важливим є те, що нормативно-правова база ЄС щодо цих питань включена до Угоди про асоціацію (додаток ХХХІІ до Угоди про Асоціацію) шляхом обов’язковості імплементації Регламенту (ЄС) № 1071/2009 – стосовно фахової та професійної компетентності керівників, менеджерів (управителів) з автомобільних перевезень та Директиви 2003/59/ЄС – стосовно водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Усунення системних проблем та прогалин у забезпеченні безпеки дорожнього руху в Україні та покращення ситуації з аварійністю на дорогах  потребує формування цілісної і послідовної державної політики у цій сфері відповідно до політики міжнародних організацій з урахуванням провідних світових технологій і практики, а також особливостей національних умов, можливостей, потреб і пріоритетів.

Image